12 неділя після Трійці

Проповідь «Чужа заслуга»'

Бо ми співробітники Божі, а ви Боже поле, Божа будівля. Я за благодаттю Божою, що дана мені, як мудрий будівничий, основу поклав, а інший будує на ній; але нехай кожен пильнує, як він будує на ній!

Ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона Ісус Христос. А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного каміння, із дерева, сіна, соломи, то буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об'являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є. І коли чиє діло, яке збудував хто, устоїть, то той нагороду одержить; коли ж діло згорить, той матиме шкоду, та сам він спасеться, але так, як через огонь. Чи не знаєте ви, що ви Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває? Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той то ви! '

1-е до Коринтян 3:9-17

Благодать вам і мир від Бога Отця, Сина і Святого Духа

Всі ми знаємо як це працює з дітьми - коли хтось зробив якусь шкоду, то одразу переводить провину на когось іншого «Це не я зробив. Це не моя провина».

Здавалося б, які скромні бувають діти, що дуже швидко відмовляються від того що зробили, особливо від злого.

А буває що хтось із дітей зробив щось добре, але це собі приписує інша дитина. Я гадаю що тут є вищий рівень підступності і зла, ніж в першому випадку, але правда є правдою - ми з задоволенням можемо приписати собі заслуги інших людей.Таким є правбатьківський гріх. Я люблю повторювати, що дітей треба вчити лише доброму - зле вони і так вміють. З самої колиски діти всмоктують усе зле, наче з молоком матері: вони ще не вміють говорити але вже вміють брехати, їм ще далеко до першого кроку, та вони вже стоять на шляху гріха і якщо ви маєте справу з дітьми то знаєте наскільки жорстокими можуть бути ці малі створіння.

Прабатьківський гріх є тим живильним джерелом гріха що надихає нас на все зле. Кожного ранку в кожному з нас прокидається зла людина яка шукає в собі щось добре і в інших щось погане, яка привласнює собі заслуги інших а від своїх власних злочинів відмовляється.

Та коли хтось скаже що важко працювати з дітьми, той точно не працював з дорослими. Все ж діти більше схильні до прощення, співчуття та легше просять один в одного пробачення, чи не правда?З дорослими працювати значно складніше. Хтось мудрий колись сказав що «дорослі - це зіпсуті діти» і з цим не складно погодитися, бо те що можуть робити дорослі за своєю грубістю та зіпсутістю значно гірше за найгірше на що здатна дитина.З такою самою практикою стикається апостол Павло коли пише до Коринтян - вони поводяться негідно свого покликання та тієї жертви яку за них віддав Христос. І в парафії постійно множаться фракції, де одні шанують Петра - великого апостола що був свідком Христа та одним з перших покликаних в Галілеї апостолів. Інші - Аполлоса. Аполлос - апостол-семидесятник, це друге коло апостолів, дуже відомий проповідник свого часу родом з Олексадрії, ну і звічно третій камінь спотикання, це сам апостол Павло, надзвичайна людина неймовірної долі з усіма її крутими поворотами.Вибір дуже неочевидний і якщо в нашій парафії поставити таке питання, виникне серйозна колізія з розмежеванням різних фракцій, де одні підуть за найбільш достовірним, інші за молодим і треті за дуже перспективним та цікавим.Можна собі уявити що коли такий вибір впав на голову бідолашних коринтян, то розігралась палка суперечка з довгими конфліктами та особистими образами. Ми можемо собі це все уявити у вигляді політичних виборів, де люди на смерть готові гризти один одного за свого кандидата. І це буде ілюстрацією саме того прабатьківського гріха про який ми вже з вами говорили. Боротьба і суперництво яке не робить всіх у виграші а приносить непоправної шкоди спільному, і, що найголовніше, Божому ділу.Правда ж прикро буває коли ми розриваємось на табори ворогів та на ножах знаходимось в Божому храмі? Коли з дитячою інфантильністю готові зробити одне одному дорослої шкоди. Ісус казав що наша сила в спільноті і що впізнає нас у єдності, але нам самим зручніше в суперництві та боротьбі. Ми знову і знову відстоюємо свого кандидита, і Павло застерігає нас сьогодні як застерігав коринтян і наставляє:"Бо ми співробітники Божі, а ви Боже поле, Божа будівля.»І перед цим ясно каже:«Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, тому ані той, хто садить, ані хто поливає, є щось, але Бог, що родить! Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, тому ані той, хто садить, ані хто поливає, є щось, але Бог, що родить!»

Аби кожен зі слухачів зрозумів що в основі будівництва церкви, храму, парафії не лежить особисте бажання когось зі служителів, чи якийсь особистий інтерес, але Господь є будівничим на якому все міцно стоїть. Та ми схильні приписувати заслуги інших собі чи комусь третьому і тому за ширмою з людей та їхній дій не бачимо Христа в Його могутніх чинах.Бо церква, це дійсно є спільна справа, де у слові та таїнствах служить священик, у господарчих питаннях радить рада громади, брати і сестри піклуються одне про одного в любові, старші наставляють молодших, і молоді опікуються старими. Таким чином існувала церква з самого її зачатка, але за всією цією рутиною, за всіма служіннями стоїть Христос який служить Своїй Церкві у вірності та праведності.Чи значить це, що ми повинні опустити руки та віддати все на волю зовнішніх обставин? Зовсім ні, мої любі, бо Христос закликає нас до відповідальністю за Його дім в якому ми всі з вами знаходимось. Але скільки б ми в цьому чудовому домі не робили, не треба думати багато просебе, бо те що ми робимо, це Христос який діє через нас для зміцнення Божого Царства.

Христос знову і знову надає нам Духа аби ми зміцнювалися в Ньому, і кожного з вірних посилає дорогою правди та знання. Кожному дає його дари з якими той може служити. Бог нікого не лишає без духовних дарів в яких служить у храмі.Тож чи повинні ми дослухатися до служителя? Так, бо він наставлений для служіння в церкві. І чи повинні ми розділятися в наших вподобаннях? Ні, любі мої, бо всі ми покликані до різних служінь в ОДНІЙ Божій Церкві.

Бог торкається своїх вірних аби ті прозрівали самі та допомагали побачити Христа іншим. Не себе самих, з усіма вадами та проблемами, а Христа. Аби слава про Нього лунала у всі віки до кінця світу. Бог вказує нам вірний шлях яким треба йти у Його пізнанні без перестанку до самого кінця де ми побачимо Господа у Славі і відповімо за кожен наш чин та кожну нашу думку.І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі.