Проповідь «День і Ніч» на 8-у неділю після Трійці.

Від Івана 9:1-7

 А коли Він проходиив, побачив чоловіка, що сліпим був з народження. І спитали Його учні Його, говорячи: Учителю, хто згрішив: чи він сам чи батьки його, що сліпим він родився? Ісус відповів: не згрішив ані він ані батьки його, а щоб діла Божі з’явилась на ньому. Ми мусимо виконувати діла Того, хто послав Мене, аж поки є день. Надходить он ніч, коли жаден нічого не зможе виконувати. Доки Я в світі, Я світло для світу. Промовивши це, Він сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив і очі сліпому помазав грязивом, і до нього промовив: піди, умийся в ставку Сілоам (що означає «посланий»). Тож пішов той і вмився, і вернувся видющим…

  Благодать вам і мир Бога Отця і Сина і Святого Духа! Амінь.

 Мабуть, кожен хто був студентом знає що таке працювати вночі. Одні працювали вночі аби підготуватися до іспитів, інші працювали вночі щоб прогодувати себе чи навіть свої родини. Напружений графік поглинає увесь час, денний сон стає єдиним виходом аби хоч трохи набратися сил. Така доля може спіткати не тільки студентів але і дорослих. Батьки що працюють в дві зміни аби поставити на ноги молоде покоління. Гадаю, кожен нащадок таких батьків повинен ними пишатися.

 Тяжка робота вночі. Людина що не висипається має на 30% нижчу продуктивність. В неї знижується увага, приглушуються відчуття смаку, запаху та прекрасного. Ніч не є найліпшою порою для здорової життєдіяльності людини і всі працівники нічних змін скоро стикаються з проблемами здоров’я.

 Самопожертва є шляхетною рисою характеру та дуже високо цінується в спектрі християнських цінностей. Нашим зразком самопожертви є Ісус Христос що вмер за людський рід аби кожен віруючий в Нього не вмер а мав життя вічне. І хоча ми не можемо вмерти задля відкуплення гріхів інших людей, все ж ми можемо пожертвувати своїм життям задля блага інших: родини, дітей, коханих тощо. Християнська жертвенність є великою частиною християнського побуту.

 А ще, іноді, ми, люди, помираємо через помилку. Всі ми знаємо як важливо дотримуватися правил: не плавати на глибині якщо є високі хвилі, не ходити в гори в дощ, переходити дорогу тільки у дозволеному місці. Іноді хтось нехтує правилами будівництва і будинок що збудований стояти століттями, руйнується. Тяжка доля ховає під уламками надію на майбутнє. Мені буває прикро читати новини де я чую про будинки які розсипалися від вибуху побутового газу, як це колись трапилось у Дніпрі і зовсім нещодавно відбулося у Києві. Страшна трагедія забирає життя невинних людей. І таких трагедій повні хроніки кожного дня нашого земного життя.

 Є випадки лікарської помилки що забирають життя людини, коли не долікували, не прописали правильних процедур і пацієнт замість насолоджуватися життям, радувати дітей та гідно працювати, опиняється серед смертельно хворих. І не завжди це трапляється зі злої волі лікаря, часто - навпаки. Лікар хотів щоб нам було легше, щоб ми себе не труїли, не хотів примушувати їсти гірку пігулку та лягати на болісну операцію з багатьма тижнями реабілітації.

 « А коли Він проходиив, побачив чоловіка, що сліпим був з народження. І спитали Його учні Його, говорячи: Учителю, хто згрішив: чи він сам чи батьки його, що сліпим він родився?»

 Він ні в чому не винен, але не може бачити світла саме він. Жити в темряві страшно, та в цьому немає його провини. І таких сліпих ми можемо побачити навколо.

 Один сліпий, бо батьки не наставили його у вірі. Він не знає Христового світла. Батьки позбавили його можливості духовного просвітлення. Я знаю яскравий приклад коли дві сестри ходять до церкви, але бабуся, маючи добрі наміри, не випускає їх туди. Одна з сестер стає відданою служительнецею, але інша більше ніколи не заходить в Церкву через важкі травматичні спогади.

 Інший сліпий, бо хоча і ходив до церкви, не отримав правильного наставництва та лишився жити у темряві поза церквою. Поруч не було того хто б міг підтримати в духовній боротьбі та поставити на ноги аби той зміг ходити у Христі. Таке часто трапляється з дітьми які виросли у Церкві, але через відсутність міцної спільноти та твердої християнської основи, дитина втрачає зв’язок з Богом, не розуміє що її тримає у Христі і вже в підлітковому віці, коли все всередині протестує проти істини, дитина віддаляється від церкви.

 Як важко бути вірним Богу до кінця. Практично неможливо. Ми рухаємось навпомацки та без світла не бачимо куди йдемо і таке життя не може мати продовження після земної смерті.

 «А коли Він проходиив, побачив чоловіка, що сліпим був з народження. І спитали Його учні Його, говорячи: Учителю, хто згрішив: чи він сам чи батьки його, що сліпим він родився? Ісус відповів: не згрішив ані він ані батьки його, а щоб діла Божі з’явилась на ньому. Ми мусимо виконувати діла Того, хто послав Мене, аж поки є день. Надходить он ніч, коли жаден нічого не зможе виконувати. Доки Я в світі, Я світло для світу.»

 Бог Ісус Христос показує нам, що навіть попри нашу слабкість, недосконалість та грішність, Він діє. Ісус підіймає нас з немічі та дарує надію і в немічі нашій проявляється Його сила. Ми можемо утримувати людину все життя в церкві, але не сане Христовою дитиною через наше бажання, але іільки діянням Христовим можливе справжнє навернення до Бога. Ісус відкриває очі та просвітлює душу задля спасіння.

 Ви можете дати вашим дітям найліпшу освіту, найщирішу людську любов, найліпшу їжу та чудові дні народження в колі друзів, але поки ви не зробите все можливе щоб дитина мала справжній близький контакт зі Христом через вчення та перебування в Церкві, ви ставите під загрозу вічне життя вашої дитини.

 Бо Христос робить те що неможливе кожному з нас: він сповнює світлом найтемніше життяв цьому світі та дає вічне життя Своїм вірним. Може нас не навчали вірі, може ми в дитинстві не мали можливість перебувати серед Божих Святих, може нам ніхто ніколи не проповідував та не свідчив віру але Христос став понад цим світом та зробив всупереч людським правилам. Ісус вчиняє нелогічні речі лише для того щоб просяяти нас та привести до Вічного Життя.

 Бог іде на великий акт самопожертви задля кожного аби КОЖЕН мав можливість бути спасеним. Христос винагороджує цей світ дарами благодаті в Божому Слові і Таїнствах, щоб сотворений Богом світ, в якому панує хаос, мав істине Боже світло та не жив у темряві.

 «Ісус сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив і очі сліпому помазав грязивом, і до нього промовив: піди, умийся в ставку Сілоам (що означає «посланий»). Тож пішов той і вмився, і вернувся видющим…»

 І якщо таку силу має Христова слина, то якою ж могутністю наділена Христова кров?

Навіть крапля Божої вологи здатна просяяти наш зір та вести до вічного життя. Бог Словом створив світ і досі єднає нас з Собою. Він пробачає нам всі наші недоліки та приводить до світла грішника що увесь час жив у темряві.

 Любі мої, в житті у темряві немає спокус. Життя в темряві вже з самого початку є місцем де бар’єри між добром і злом розмиваються та більше не існує світла. Але кожен просяяний стикається зі спокусами, і що більше Христос панує у нас, то більше спокус з’являється. Це нові правила гри, в якій грати стає важко поки ми не довіримося Ісусу. Він зміцнює нас, дарує сили та наснаги і кожну хвилину промовляє до нас.

 Шукайте світла вдень і Бога у Церкві. Бо саме у Христовій Церкві Ісус знаходить своїх і свої знаходять Ісуса. У спілкуванні святих Господь являється кожному з нас, та протягує руку допомоги та осяює світлом життя. Амінь