5-6 Коли Ісус знов прийшов до Капернаума, до Нього підійшов римський сотник і, благаючи про допомогу, мовив: «Мій слуга лежить удома немічний, страждаючи від непосильного болю».

7 Тоді Ісус пообіцяв йому: «Я прийду, щоб зцілити його».

8 У відповідь сотник сказав: «Господи! Я недостойний, щоб Ти заходив до моєї оселі, але лише накажи, й слуга мій одужає.9 Я знаю це, бо я сам людина підвладна, та маю солдатів, підвладних мені. Коли я кажу одному з них: „Йди геть!” — то він іде. Кажу іншому: „Йди сюди!” — і він приходить. Скажу слузі своєму: „Зроби це!” — і він виконує».

10 Почувши це, Ісус був дуже вражений й сказав тим людям, котрі слідували за Ним: «Істинно кажу вам, такої великої віри Я ні в кого не зустрічав — навіть у людей Ізраїлю.11 Кажу вам більше того: багато хто прийдуть зі сходу та заходу й будуть їсти разом з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Божому.12 Справжні ж спадкоємці Царства будуть вигнані геть у темряву, де буде плач людський та скрегіт зубів від болю».13 По тому Ісус мовив до сотника: «Йди собі! Твій слуга одужає і станеться це так, як ти у те повірив». І слуга сотника відразу ж одужав

Благодать вам і мир від Бога Отця і Сина і Святого Духа!

Сьогодні ми почули євангельську історію справжньої любові. І це не романтична епопея про Ромео і Джульєтту, і тут немає любовного трикутника чи заплутаних стосунків як це часто буває в голлівудських мильних операх. Це історія справжньої любові римського центуріона до свого слуги.

Чоловік який має велику владу, приходить до Ісуса з одним проханням - зцілити свого вірного слугу. Він міг б вчинити зовсім інакше, прийти до Христа, вказати на Нього коротким мечем, змусити скоритися перед великим начальником, як це потім трапиться з Христом в Гетсиманському саду, і силоміць привести Ісуса Назарянина до слуги. Так було б набагато легше і не треба принижувати себе, великого центуріона, перед своїми солдатами та місцевими юдеями.

І вже сам Ісус готовий прийти до вельможного пана в дім щоб вилікувати хворого хлопця, але центуріон навіть не вагається, відкидає всі сумніви та щиро вірить у Спасителя та Його владу як на небі так і на землі.

"Господи! Я недостойний, щоб Ти заходив до моєї оселі, але лише накажи, й слуга мій одужає"

Але що саме  веде центуріона до Господа і схиляє перед Христом в Якому він знаходить справжню відраду та спокій? Так само як це було з будницею яка вмиває волоссям Христові ноги, як Нікодим який таємно слідував за Христом, будучи Фарисеєм, як розбійник розіп’ятий поруч з Ісусом, як самарянка яка зустрічає Христа біля криниці Заповіту. Зовні, кожен з них є зовсім іншою людиною, нам може здаватися що їх не пов’язує нічого окрім землі яку вони топтали своїми ногами дві тисячі років тому. Та ми не повинні себе обманювати, а ви лише пильно придивіться до кожного з них, і ви побачите, що всі вони наче розчиняються в повітрі поряд з Христом. Ісус ніби поглинає кожного з них та живе в них вірою.

Саме віра є тим каменем, який вказує нам на нашу людську слабкість і показує Божу силу, що переважає. Віра відбудовується на Господі Христі і Він зміцнює в ній усе слабке та немічне. Бо немає нікого, хто перед Богом встоїть і не впаде на коліна.

Немає жодної людини, яка не потребує Христа. Бо всі від найжалюгіднішого жебрака до великих правителів ходять під Господом. Немає жодного, кого Христос не бажає спасти та покрити хвалою на Небесах. Жодна жива людська душа не повинна опинитися у пекельному вогні, і саме звідти, з цього пекла її хоче дістати Христос. Він дає нам спасительну віру, яка схиляє наші коліна перед Архіпастирем. Ми у вірі просимо в Христа милості для наших рідних та близьких словами Центуріона:

"Господи! Я недостойний, щоб Ти заходив до моєї оселі, але лише накажи, й слуга мій одужає"

Скільки б влади ми не мали тут на землі, яку б повагу не викликали в оточуючих, які б ордени та заслуги ми не мали перед народом та державою, ми є негідними аби Він зглянувся над нами. Ми є лише піщинками часу у пісочному годиннику. Але Господь від нас не відвертається в нашій слабкості. Не лишає нас на призволяще і вірним своїм каже:

"Істинно кажу вам, такої великої віри Я ні в кого не зустрічав — навіть у людей Ізраїлю."

Христос дорікає своєму народу який невірний перед Богом і показує їм язичника який увірував та визнав Христа Господом життя. Гадаю, кожному з нас Христос може вказати на кількох різних ближніх.

Одним з цих ближніх є слуга. Чи молимося та віддаємо ми Господу наших ближніх та просимо Христа за них? Може наш ближній хворий тілом, а може й душевно, може нашому ближньому треба заповнити душевну пустку і він заповнює її не тим чим треба. Христос хоче заповнити цю порожнечу та стати частиною життя нашого ближнього і прагне аби ми звіщавали про Христа, бо віра від слухання.

Іншим ближнім є саме той центуріон який зовні не виглядав як той хто зазвичай слідує за Христом. Йому нічого не бракує, він самодостатній і не належить до юдеїв. Може і нам варто озирнутися та побачити таких довкола. Може хтось саме такий проходить повз браму вашого храму та вагається зайти до церкви. Він не належить до нас, та ми не повинні виключати його з нашого кола. Церква завжди готова була прийняти ближніх з різних соціальних чи культурних груп, а парафії які цього не робили давно зникли в історії. Може є той ближній який живе дуже близько до кожного з нас і потребує цієї Доброї Новини Спасіння для кожного хто вірує.

Христос прагне аби ми були провісниками світла та звіщали Його славу серед усіх народів, без страху, з честю і гідністю свідчили про Христову любов та милосердя і збирали серця усіх хто прагне пізнати Христа навколо Його вівтаря де Він без сорому та зневаги поклав за Божий народ Тіло і пролив Кров. Бог є істиною опорою для кожного спраглого серця, він хоче втішити кожного з нас та спасти, відкупаючи спасительними дарами Тіла та Крові.

У Христа немає далеких, для Нього кожен є близьким, бо саме у спасенній вірі і є наша з Ним близькість.

І мир Божий що вищий за наше розуму нехай береже серця ваші та  думки у Христі Ісусі. Амінь.