Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій вважає, що ідеологічна заангажованість та окремі положення Стамбульської конвенції викликають сумніви щодо доцільності ратифікації саме цього міжнародного документу.

Практичні пропозиції релігійної спільноти, спрямовані на протидію домашньому насильству, викладені у листі Головуючого у ВРЦіРО митрополита Епіфанія, предстоятеля Православної Церкви України, адресованому Прем’єр-міністру України.

Замість ратифікації Стамбульської Конвенції ми закликаємо розвивати національне законодавство України з протидії домашньому насильству та насильству проти жінок, як це роблять інші країни Європи, які також відмовилися від ратифікації цієї Конвенції (Великобританія, Ліхтенштейн, Латвія, Литва, Словаччина, Чехія, Угорщина, Болгарія, Молдова, Вірменія), – зазначається у листі ВРЦіРО.

Для розробки ефективного механізму протидії проблематиці насильства, а також домашнього насильства, Рада Церков пропонує зробити низку практичних кроків:

  • сформувати робочу групу з фахових юристів, куди можуть долучитись представники від ВРЦіРО для покращення національного законодавства;
  • провести діалогові зустрічі представників правозахисних кіл та релігійного середовища для аргументованого опрацювання недоліків пропонованого документу та вироблення спільної позицій;
  • отримати практичні наслідки у вигляді довершеного чи оновленого національного законодавства, яке потім буде моніторитись в розрізі практичної імплементації в усіх регіонах України, куди радо залучаться представники ВРЦіРО.

Ключовим недоліком Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (відомої як Стамбульська конвенція) є проблемне тлумачення поняття “гендер”, яке несе в собі ризики викривлення суті державної гендерної політики, яка до цього часу визначається Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Стамбульська конвенція запроваджує зовсім інше тлумачення поняття “гендер”, ніж у законі України, яке означає соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків (стаття 3). Тобто у конвенції йдеться про “гендер” не як біологічну стать, яка характеризує жінку або чоловіка, а про самоідентифікацію людини. Натомість у Римському статуті міжнародного кримінального суду (стаття 7), підписаному Україною у 2000 році, термін "гендерний" відноситься лише до двох статей – чоловічої та жіночої.

На переконання релігійних діячів, негативними наслідками такого підходу у Стамбульській конвенції може бути спонукання українських школярів до розмірковування над зміною статі (“гендеру”) та популяризація одностатевих сексуальних стосунків у якості варіанту норми.

Побоювання вірних різних конфесій пов’язано з зобов’язанням, передбаченим статтею 14 Стамбульської конвенції, яке передбачає включення матеріалу з питань нестереотипних гендерних ролей у формальні навчальні плани на всіх рівнях навчання, – наголошується у листі Ради Церков до Уряду.

Зокрема Всеукраїнська Рада Церков і релігійних вважає неприпустимими підходи, які практикуються в окремих країнах Західної Європи, коли дітям дається право самостійно визначити свій “гендер” у підлітковому віці, оскільки це лише спонукає то поширення випадків захворювання на гендерну дисфорію.